Історія інституту

Історія створення Інституту проблем безпеки атомних електростанцій Національної академії наук України бере початок від аварії, що сталася 26 квітня 1986 р. на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції.

ЧАЕС

Незвичайність і складність науково-технічних проблем, пов’язаних із ліквідацією як аварії безпосередньо, так і її наслідків, зумовили залучення до їх вирішення найкращих наукових та інженерних сил. Науково-технічний супровід робіт на зруйнованому 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС було розпочато у 1986 р. одночасно з проектуванням і будівництвом об’єкта «Укриття».

У перші дні травня 1986 р. у Чорнобилі була створена оперативна група Інституту атомної енергії ім. І. В. Курчатова (ІАЕ), яка виконувала функції наукового керівництва робіт з ліквідації наслідків аварії. Основними науковими напрямами діяльності цієї групи були: дослідження зруйнованого блока, оцінка ступеня ядерної та радіаційної небезпеки, розробка рекомендацій щодо їх зниження; визначення кількості і складу радіоактивності у викиді під час активної стадії аварії, а також вироблення рекомендацій щодо дезактивації споруд і територій.

У середині травня 1986 р. Урядова комісія ухвалила рішення про довготривалу консервацію зруйнованого енергоблока з метою запобігання викиду радіонуклідів у навколишнє середовище і зменшення впливу проникаючої радіації на майданчику Чорнобильської АЕС. Міністерство середнього машинобудування СРСР (Мінсередмаш) було затверджено генеральним підрядником з виконання робіт, пов’язаних із консервацією четвертого енергоблока Чорнобильської АЕС, а наукове керівництво роботами доручено ІАЕ ім. І. В. Курчатова.

Протягом усього періоду проектування та будівництва об’єкта «Укриття» ІАЕ як науковий керівник виконував дослідні роботи і забезпечував проектантів і будівельників необхідними розрахунками та іншими матеріалами.

Легасов В. А.

З огляду на необхідність наукового супроводу експлуатації об’єкта «Укриття» заступник директора ІАЕ академік Валерій Олексійович Легасов виступив з ініціативою про організацію в Чорнобилі комплексної експедиції Інституту. Наказом Мінсредмаша СРСР наприкінці 1987 р. задля забезпечення наукового та проектного супроводу об’єкта «Укриття», проведення й координації науково-дослідних робіт, які виконувались у зоні Чорнобильської АЕС, була створена Комплексна експедиція ІАЕ ім. І. В. Курчатова.

Основними завданнями Комплексної експедиції стали: проведення наукових досліджень щодо забезпечення безпечного стану об’єкта «Укриття» і підготовка рекомендацій для вдосконалення систем контролю; вивчення радіаційного стану в контрольованій зоні; організація та виконання конструкторських і проектних робіт; виконання будівельно-монтажних робіт і забезпечення наукових досліджень.

Веліхов Є. П.
Бар’яхтар В. Г.

Після здобуття Україною незалежності керівництво Російського наукового центру (РНЦ) «Курчатовський інститут» в особі його президента академіка Євгена Павловича Веліхова спільно з віце-президентом АН України академіком Віктором Григоровичем Бар’яхтаром висунули пропозицію про створення в Чорнобилі Міжгалузевого науково-технічного центру «Укриття» в системі АН України, який міг би взяти на себе функції Комплексної експедиції Курчатовського інституту. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 55 від 4 лютого 1992 р. був створений Міжгалузевий науково-технічний центр (МНТЦ) «Укриття» Національної академії наук (НАН) України, якому була передана вся матеріальна, лабораторна і наукова база Комплексної експедиції.

Розпорядженням Президії НАН України № 323 від 31 березня 1992 р. було затверджено Статут МНТЦ «Укриття», а 30 червня 1992 р. він був зареєстрований місцевими органами влади. Таким чином, датою народження МНТЦ «Укриття» і надалі Інституту проблем безпеки атомних електростанцій (ІПБ АЕС) НАН України можна вважати 30 червня 1992 р., тобто дату реєстрації Статуту Іванківською районною адміністрацією.

Карасьов В. С.

За рекомендацією академіка В. Г. Бар’яхтара першим керівником МНТЦ «Укриття» був призначений професор Володимир Сергійович Карасьов, фахівець у галузі радіаційного матеріалознавства, випускник теплотехнічного факультету Київського політехнічного інституту, який почав трудову і наукову діяльність у 1956 р. в ДКБ «Гідропрес» у м. Подольську Московської обл. З 1959 р. працював у Києві в Інституті ядерних досліджень (ІЯД) НАН України, де обіймав посади головного інженера дослідницького ядерного реактора і завідувача відділу радіаційного матеріалознавства. В ІЯД НАН України В. С. Карасьов створив новий напрям – радіаційне матеріалознавство, і протягом 20 років був науковим керівником робіт з розробки радіаційно стійких матеріалів для потреб атомної енергетики. Спеціальні методи дослідження впливу реакторного опромінення на фізико-механічні властивості конструкційних матеріалів дали змогу прогнозувати їх поведінку в реальних умовах експлуатації АЕС. Під його науковим керівництвом була створена унікальна експериментальна база на дослідницькому реакторі ВВР-М і лабораторія з «гарячими» камерами. За розробку комплексу обладнання для високотемпературних прискорених досліджень міцнісних властивостей конструкційних матеріалів у різних середовищах та впровадження результатів досліджень у вироби нової техніки Карасьов В. С. був удостоєний Премії Ради Міністрів СРСР у 1982 р., а також став лауреатом галузевих премій у сфері радіаційних ушкоджень матеріалів (1984 і 1987 рр.). Карасьов В. С. – автор понад 200 наукових праць. Був членом наукової ради з проблеми «Радіаційна фізика твердого тіла» АН СРСР; членом секції «Фізика твердого тіла» АН УРСР; членом Бюро галузевих координаційних рад з проблем «Фізика радіаційних ушкоджень твердого тіла» і «Методики і пристрої для випробувань і досліджень матеріалів і виробів ядерної техніки в реакторах і захисних матеріалознавчих лабораторіях»; членом редколегії збірника «Питання атомної науки і техніки» серії «Фізика радіаційних ушкоджень і радіаційне матеріалознавство».

З перших днів аварії на 4-му блоці Чорнобильської АЕС В. С. Карасьов був активним учасником ліквідації її наслідків. Він виконав велику роботу для діагностування післяаварійного стану 3-го блока Чорнобильської АЕС та прогнозування подальшої його експлуатації. Під його керівництвом колектив МНТЦ «Укриття» в найкоротший термін зміг створити необхідну технічну базу і розгорнути роботи з вирішення складних завдань наукового керівництва роботами з забезпечення поточної і довгострокової безпеки об’єкта.

Після створення МНТЦ «Укриття» було видано наказ РНЦ «Курчатовський інститут» про ліквідацію Комплексної експедиції при ІАЕ і передання матеріально-технічних цінностей, наукової інформації та персоналу в МНТЦ «Укриття» НАН України. За угодою з НАН України РНЦ «Курчатовський інститут» здійснював наукове керівництво Відділенням ядерної та радіаційної безпеки МНТЦ «Укриття» , а після 2004 р. – ІПБ АЕС. Загальне керівництво науковими роботами Курчатовського інституту на об’єкті «Укриття» здійснював Президент РНЦ «Курчатовський інститут», академік Є. П. Веліхов.

З 1992 р. на МНТЦ «Укриття» було покладено функції наукового керівника і генерального проектувальника робіт з перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему, а з 1993 р. – і функції наукового керівника робіт зі зняття з експлуатації енергоблоків Чорнобильської АЕС.

Основним науковим і практичним результатом діяльності МНТЦ «Укриття» є те, що вдалося забезпечити поточну безпеку ядерного об’єкта протягом усього часу його існування. При цьому було забезпечено мінімально можливий радіаційний вплив на навколишнє природне середовище, персонал і населення, а в перспективі була вироблена стратегія перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему та розроблені науково-технічні методи і засоби, що дозволили розпочати таке перетворення.

Токаревський В. В.

У травні 1993 р. Рішенням Президії НАН України генеральним директором МНТЦ «Укриття» був призначений д-р фіз.-мат. наук, проф. Володимир Васильович Токаревський, який до цього призначення очолював відділ атомної енергії в ІЯД НАН України. Професор В. В. Токаревський тривалий час здійснював фундаментальні дослідження в ядерній фізиці. Після захисту в 1973 р. докторської дисертації з дослідження ядерних реакцій працював у Франції в Центрі ядерних досліджень Саклі і в США за програмою Фулбрайта – Хейса. У 1977 р. створив відділ прикладної ядерної фізики, а в 1985 р. – відділ атомної енергії в ІЯД НАН України.

Токаревський В. В. налагодив тісну співпрацю з Чорнобильською АЕС із питань вимірювання глибини вигорання ядерного палива, нейтронного легування кремнію, перевантаження ядерного палива, моделювання перехідних процесів у стаціонарних, передаварійних і аварійних режимах. Разом зі співробітниками відділу брав участь у роботах з ліквідації аварії на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС. Під його керівництвом у травні 1986 р. були проведені комп’ютерні дослідження перехідних режимів на 4-му енергоблоці, засновані на фактичних даних вимірювань внутрішньореакторного контролю, які згодом були використані під час підготовки доповіді в МАГАТЕ. У 1996 р. було створено державне спеціалізоване підприємство «Центр поводження з техногенними відходами “Техноцентр”», в якому В. В. Токаревський був призначений генеральним директором. Професор В. В. Токаревський був одним з ініціаторів і науковим керівником міжнародного консорціуму «Техноцентр», який у рамках проекту SIP (Shelter Implementation Plan, «План здійснення заходів на об’єкті “Укриття”») виконував передпроектні роботи, пов’язані з розробкою технологій вилучення паливовмісних матеріалів (ПВМ) з об’єкта «Укриття». Згодом В. В. Токаревський став генеральним директором державної корпорації «Радон», брав участь у розробці нової програми щодо поводження з радіоактивними відходами (РАВ) в Україні, будівництві Централізованого сховища для відпрацьованих джерел випромінювань. Був експертом МАГАТЕ, брав участь в розробці звіту МАГАТЕ щодо аварії на АЕС Фукусіма в Японії.

Ключников О. О.

У 1996 р. генеральним директором МНТЦ «Укриття» стає чл.-кор. НАН України, д-р техн. наук, проф. Олександр Олександрович Ключников, який до цього очолював Спеціальне конструкторсько-технологічне бюро ІЯД НАН України. Під його науковим керівництвом проводилися багатопланові дослідження, результатом яких стала розробка більше 100 зразків унікальних приладів і установок, використовуваних у різних галузях науки й техніки, таких як система приладів розподіленого управління технологією експерименту, система управління і внутрішньореакторного контролю АЕС і багато інших.

Ключников О. О. брав активну участь у роботах з ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. За його участі була розроблена та встановлена на зруйнованому енергоблоці перша інформаційно-діагностична система «Шатер». Він став автором понад 300 наукових публікацій, у тому числі 19 монографій і 43 патентів. У 2009 р. був обраний академіком НАН України. Лауреат Державних премій Української РСР і України в галузі науки і техніки, Заслужений діяч науки і техніки України. У 2011 р. О. О. Ключникову Указом Президента України за визначний особистий внесок у зміцнення безпеки вітчизняної атомної енергетики, а також багаторічну плідну наукову діяльність було присвоєно звання Героя України. Нагороджений орденами «Знак Пошани», «За заслуги» III і II ступеня, Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР і Почесною грамотою Верховної Ради України, знаком НАН України «За наукові досягнення».

Ще в 1989 р. була запропонована концепція довгострокового і екологічно безпечного захоронення ядерного палива об’єкта «Укриття». Вона передбачала створення над існуючим об’єктом герметичної конструкції, що дозволяє повністю ізолювати ПВМ всередині об’єкта від навколишнього природного середовища і під якою можна було б провести демонтаж наявного об’єкта «Укриття». Результатом наукової дискусії стала поява у 1992 р. Постанови Кабінету Міністрів України про проведення Міжнародного конкурсу проектів та технічних рішень з перетворення об’єкта «Укриття» на довгострокову екологічно безпечну систему. Багатоплановість цієї проблеми і складність досягнення кінцевої мети зумовили її поділ на два основних завдання: перетворення об’єкта на довготривалу екологічно безпечну систему, а також створення технологій і здійснення демонтажу, переробки, транспортування та захоронення паливовмісних і радіоактивних матеріалів, що знаходяться в об’єкті. На конкурс було подано близько 400 знеособлених технічних пропозицій, кожну з яких члени робочої групи повинні були оцінити відповідно до встановлених критеріїв. Були представлені як серйозні проектні та конструкторські проекти, так і роботи у вигляді ідей.

МНТЦ «Укриття» брав участь у конкурсі з проектом «Райдуга», представленим на конкурс спільно з двома французькими організаціями: інжиніринговою компанією в галузі атомної енергетики SGN і компанією Bouygues, яка є світовим лідером у сфері цивільного й атомного будівництва. Цей проект отримав на конкурсі заохочувальну премію.

У серпні 1993 р. спеціальною Постановою Кабінету Міністрів України була запропонована підготовка Міжнародного тендеру на розробку техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) проекту з перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему. Технічне завдання для підготовки ТЕО було розроблено співробітниками МНТЦ «Укриття» під керівництвом В. В. Токаревського. Основними завданнями в рамках ТЕО були: стабілізація наявного «Укриття» і споруди «Укриття-2» для забезпечення захисту навколишнього середовища від впливу радіоактивних матеріалів, що знаходяться всередині наявного «Укриття».

Пізніше, у 1997 р., американськими, європейськими та українськими фахівцями був розроблений План здійснення заходів на об’єкті «Укриття» – Shelter Implementation Plan (SIP), який визначив заходи і обсяг робіт із перетворення об’єкта на екологічно безпечну систему. МНТЦ «Укриття» в цій роботі представляли генеральний директор О. О. Ключников, заступник генерального директора з наукової роботи В. М. Щербін, директори відділень О. О. Боровий, В. М. Рудько та інші. Проект SIP був схвалений главами держав Великої сімки і прийнятий урядом України.

На початковому етапі були виділені першочергові проекти, за результатами виконання яких були прийняті технічні рішення для досягнення цілей SIP. У всіх цих проектах активну участь брали представники МНТЦ «Укриття». У 1997 р. для виконання робіт за проектом SIP був створений український консорціум «КСК», до складу якого увійшли МНТЦ «Укриття», Київський проектно-конструкторський інститут «Енергопроект» і Науково-дослідний інститут будівельних конструкцій. Надалі у співробітництві з компаніями Morrison Knudsen Ltd. (США) та BNFL Engineering Ltd. (Велика Британія) був створений міжнародний консорціум CHERNOBYL, співробітники якого розробили необхідні комплекси заходів щодо стабілізації будівельних конструкцій об’єкта «Укриття» і базовий варіант нового безпечного конфайнмента (НБК) – конструкцію типу «арка». У цих роботах спільно з фахівцями іноземних компаній були задіяні співробітники МНТЦ «Укриття» під керівництвом О. О. Ключникова.

У результаті виконання робіт за першочерговими проектами був розроблений і виконаний комплекс заходів щодо підвищення довговічності, надійності й ефективності наявних або додатково створених структур і систем (будівельних, контролюючих, пилопригнічуючих, аварійних), що були необхідні для збереження або підвищення рівня безпеки об’єкта. Роботи, які повинні були бути виконані на етапі підготовки до перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему, – це будівництво НБК, створення дистанційно керованих механізмів, розробка та апробація технологій вилучення ПВМ, створення інфраструктури для поводження з вилученими відходами. На третьому етапі заплановано вилучення ПВМ, переведення їх у контрольований стан через забезпечення підконтрольного зберігання в спеціальних сховищах.

Консорціум «КСК» розробив проектну документацію щодо стабілізації будівельних конструкцій, і ця робота стала першим великим проектом у реалізації основних завдань SIP, виконаним виключно українськими організаціями в обумовлені контрактом терміни.

За час свого існування МНТЦ «Укриття» досяг значних результатів у дослідженнях щодо забезпечення ядерної та радіаційної безпеки об’єкта «Укриття» і енергоблоків Чорнобильської АЕС; проектуванні установок з поводження з ядерними матеріалами та РАВ тощо. Фактично МНТЦ «Укриття» перетворився на сучасний інститут з висококваліфікованими фахівцями, підрозділи якого забезпечені обладнанням, стендами і системами контролю, необхідними для вирішення більшості наукових проблем безпеки АЕС. Тому Постановою Президії НАН України у 2004 р. МНТЦ «Укриття» було перетворено в ІПБ АЕС у складі Відділення фізико-технічних проблем енергетики НАН України. Цією ж Постановою директором інституту був призначений О. О. Ключников і затверджені напрями наукової діяльності інституту: ефективність і безпека АЕС, технології утилізації РАВ, розробка та впровадження технологій зняття з експлуатації енергоблоків АЕС; а також залишені напрями наукових і прикладних досліджень, які були визначені для МНТЦ «Укриття».

Співробітники ІПБ АЕС надавали науково-технічну підтримку всіх робіт, пов’язаних з перетворенням об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему. Постійно здійснювався поточний моніторинг об’єкта, виявлення і вивчення факторів небезпеки, проводився аналіз ядерної та радіаційної безпеки і видавалися науково обґрунтовані рекомендації з підвищення її рівня та перетворення об’єкта на екологічно безпечну систему. Соціальне значення виконаних робіт полягає в захисті людини та навколишнього природного середовища від потенційних ризиків, пов’язаних із існуванням радіаційно небезпечного об’єкта «Укриття», що не має аналогів у світовій практиці. Рішення проблеми його перетворення на екологічно безпечну систему є актуальним завданням сьогодення не тільки для вчених НАН України, а й для всієї міжнародної  наукової  спільноти.

Крім того, співробітники ІПБ АЕС виконують роботи, пов’язані з проблемою підвищення рівня безпеки енергоблоків АЕС України за напрямами: фізика ядерних реакторів, надійність електротехнічного обладнання, приладобудування, зняття з експлуатації, радіоекологія, протиаварійне реагування та інші. Їхні дослідження дають змогу підвищити рівень безпеки енергоблоків діючих АЕС, істотно зменшити кількість порушень у їх роботі і подовжити терміни експлуатації.

Об’єкт «Укриття» – потенційно небезпечний об’єкт, і його небезпека зростає з часом через руйнування конструкцій, які постраждали внаслідок аварії. Протягом 25 років фахівці ІПБ АЕС разом зі своїми колегами з наукових організацій України та інших країн здійснювали постійний моніторинг стану небезпечного об’єкта, розробляли рекомендації і впроваджували заходи зі зменшення ризику його впливу на людей і навколишнє середовище.

Носовський А. В.

З 2016 р. ІПБ АЕС очолює чл.-кор. НАН України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, д-р техн. наук, проф. Анатолій Володимирович Носовський, який має великий практичний досвід управлінської та наукової роботи на Чорнобильській АЕС у поставарійний період. До Чорнобильської АЕС А. В. Носовський працював у філії ІАЕ ім. І. В. Курчатова у м. Сосновий Бор Ленінградської області (нині Науково-дослідний технологічний інститут ім. А. П. Александрова), де досліджував радіаційний захист та контроль на атомних підводних човнах. Брав активну участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі спеціалізованої організації «Управління будівництва УС-605» Мінсредмаша СРСР, де займався проблемами забезпечення радіаційного захисту під час будівництва об’єкта «Укриття» і підготовки до післяаварійного пуску енергоблоків Чорнобильської АЕС. Під його безпосереднім керівництвом проводилися вимірювання радіаційного стану в місцях проведення будівельних і відновлювальних робіт, розроблялися і впроваджувалися організаційні й технічні заходи, спрямовані на забезпечення радіаційної безпеки. У 1988 р. А. В. Носовський був направлений на Чорнобильську АЕС, де протягом десяти років пройшов шлях від старшого інженера цеху радіаційної безпеки до заступника генерального директора, займаючись практичними питаннями забезпечення радіаційної безпеки під час експлуатації енергоблоків Чорнобильської АЕС та перетворення об’єкта «Укриття». Займався організацією та виконанням наукових робіт, що проводились Комплексною експедицією ІАЕ, а потім – МНТЦ «Укриття».

Після прийняття рішення про закриття Чорнобильської АЕС був направлений на роботу зі створення нових робочих місць у м. Славутичі. У співпраці з Департаментом енергетики США, Департаментом торгівлі і промисловості Великої Британії, вченими Національної тихоокеанської північно-західної лабораторії США А. В. Носовський створив Славутицьку лабораторію міжнародних досліджень і технологій, яку очолював з 1998 по 2004 рр. Під його керівництвом були проведені дослідницькі роботи й розроблені методичні рекомендації, що стали основою проектної документації зі зняття з експлуатації енергоблоків Чорнобильської АЕС. Після створення у 2004 р. ІПБ АЕС А. В. Носовський взяв активну участь у його роботі як завідувач відділу зняття з експлуатації ядерних установок. У 2015 р. він був призначений заступником директора Інституту з наукових питань, а в 2016 р. був обраний директором.

За 25 років діяльності ІПБ АЕС створена система, яка ефективно забезпечує виконання завдань, що належать до компетенції організації. Інститут виконує наукові дослідження, спрямовані на вивчення аварійних процесів, що мали місце на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС у 1986 р., узагальнення досвіду ліквідації аварії, розробку підходів, методів і заходів щодо перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему. Колектив наукових співробітників ІПБ АЕС на підставі узагальнення досвіду ліквідації аварії забезпечує розробку та впровадження в практику сучасних методів аналізу ядерної та радіаційної безпеки, аварійного реагування, надає науково-технічний супровід робіт з підвищення безпеки діючих АЕС України, подовження терміну експлуатації, а також зняття з експлуатації ядерних установок. Значну роль у становленні й формування ІПБ АЕС як наукової організації зіграли керівники НАН України: академіки Б. Є. Патон, В. Г. Бар’яхтар, О. В. Кириленко, В. П. Кухар, А. Г. Наумовець, Б. С. Стогній, В. П. Шестопалов, А. К. Шидловський та інші.

Колектив ІПБ АЕС

Нині ІПБ АЕС за статусом, тематичним напрямом робіт, програмно-технічною оснащеністю, кваліфікацією і чисельністю персоналу є провідною спеціалізованою організацією, яка виконує функції наукового, аналітичного, технічного, інформаційного, методичного, інженерного, консультативного та експертного супроводу діяльності з питань забезпечення безпеки ядерних установок.

Наукова діяльність ІПБ АЕС спрямована на співпрацю з провідними національними та міжнародними науковими організаціями і товариствами з метою вироблення єдиних наукових і методичних підходів у питаннях ядерної та радіаційної безпеки, обміну науковою інформацією; інтеграції та кооперації під час проведення спільних досліджень; спільного використання дослідницької та експериментальної бази; підготовки і перепідготовки кадрів; публікації наукових результатів, отриманих під час співробітництва. Така діяльність ведеться відповідно до укладених договорів і угод, що обумовлюють напрями співпраці і обсяги спільних досліджень. Завершення робіт із введення в експлуатацію НБК є сьогодні головним завданням забезпечення безпеки об’єкта «Укриття», що дасть змогу істотно знизити ризик можливого радіоактивного забруднення території в результаті обвалення нестабільних будівельних конструкцій об’єкта. Але це ще не є перетворенням об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему. Це тільки початковий етап, і в майбутньому ще необхідно виконати чимало робіт, які, в свою чергу, потребують кваліфікованої науково-технічної підтримки.

Згідно з затвердженим Кабінетом Міністрів України планом заходів щодо реалізації Енергетичної стратегії України на період до 2030 р. перед Інститутом постають нові відповідальні стратегічні завдання, що випливають з майбутньої масштабної діяльності з розвитку ядерної енергетики країни. У світлі цього найважливішими цілями розвитку ІПБ АЕС є: забезпечення висококваліфікованого науково-технічного, методичного та аналітичного супроводу робіт з перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему, зняття з експлуатації енергоблоків Чорнобильської АЕС, підвищення безпеки енергоблоків АЕС України, подовження терміну їх експлуатації, а також створення, вдосконалення та впровадження сучасних методів моніторингу й оцінки рівня безпеки ядерних установок.

Колектив ІПБ АЕС докладає всіх зусиль для того, щоб Інститут став провідною науковою організацією України, яка надає науково-технічні, інженерні, методичні та інформаційні послуги в галузях безпечної експлуатації об’єктів з ядерними технологіями, ліквідації наслідків радіаційних аварій, зняття з експлуатації ядерних установок, поводження з відпрацьованим ядерним паливом і радіоактивними відходами і яка матиме національний і міжнародний престиж.