Інтерв’ю директора Інституту проблем безпеки АЕС НАН України, академіка НАН України Анатолія Носовського «Громадському радіо»
Про причини, наслідки та ліквідацію аварії на Чорнобильській АЕС, наслідки російської окупації Зони відчуження та безпеку АЕС після повномасштабного вторгнення російської федерації в інтерв’ю «Громадському радіо» розповів директор Інституту проблем безпеки АЕС НАН України, академік НАН України Анатолій Носовський.
– Так сталося, що після закінчення Ленінградського політехнічного інституту мене направили на роботу до Інституту атомної енергії імені Курчатова, а саме до його філії, яка знаходилась у місті Сосновий Бор, де розташована Ленінградська атомна електростанція з реакторами РБМК. До сфери моїх обов’язків входило дослідження радіаційної безпеки, радіаційного контролю та радіаційного захисту на атомних підводних човнах. І ось, коли у 1986 році трапилась аварія на Чорнобильській АЕС, мене направили туди у відрядження. На Чорнобильській АЕС протягом 1986-1987 рр. я займався організацією радіаційного захисту будівельників, монтажників, які були залучені до будівництва об’єкта «Укриття» над аварійним 4-м блоком. Ця робота була доручена Міністерству середнього машинобудування СРСР, яке для цих цілей створило спеціальне Управління будівництвом (УБ-605), яке й мало побудувати «саркофаг» над зруйнованим реактором. До моїх обов’язків входило якраз забезпечення дослідження радіаційної обстановки, яка склалася, вимірювання радіаційних параметрів, розрахунок часу роботи будівельників і монтажників. Допуск будівельних бригад до роботи здійснювали фахівці, які прибули з Челябінська, Красноярська, Соснового Бору, і які вже мали досвід роботи в радіаційних умовах. А от будівельниками, які виконували ці роботи, були військові, призвані на військових зборах. Моя ж робота полягала у забезпеченні радіаційного захисту цих будівельників.
– На скільки те, що ми бачимо зараз у різноманітних художніх творах, присвячених Чорнобилю, зокрема серіал «Чорнобиль», відповідає дійсності, на скільки там можна скласти уявлення, якщо ти ніколи не бував у чорнобильській зоні, про те, що це було?
– Я з задоволенням подивився цей серіал, який вийшов у 2019 році і скажу Вам, що він відповідає дійсності. Звісно ж там є художній вимисел, не без цього, адже це не документальний фільм, але все цілком достовірно. Роботи з ліквідації наслідків, ті хлопці-ліквідатори, яких там показували, це все було саме так.
– І напевно скільки б не минуло часу, а людей буде цікавити запитання: «Що ж все-таки було причиною аварії — людський фактор, проєктні помилки…»?
– Тут якраз була накладка — це і проєктні помилки, і людський фактор. Я Вам скажу, що коли сталася аварія на Фукусімській АЕС, ми завжди говорили, що якби там, на Фукусімі, був персонал Чорнобильської АЕС, то цієї б аварії не трапилось. Вони б знайшли там механізм подати напругу на енергоблоки, які залишились без електропостачання. А от якщо би на момент аварії в Чорнобилі там був персонал з Фукусімської АЕС, то тієї аварії теж би не трапилось, оскільки вони всі працюють суворо за інструкціями, за технологічними регламентами. Наші ж фахівці порушили деякі регламенти, але це не є первопричиною. Первопричиною були конструкторські і проєктні недоліки, закладені в проєкті.
– Рік тому для багатьох з нас Чорнобиль залунав по-новому, оскільки російські війська окупували чорнобильську зону. Багато людей тривожились, який це матиме вплив на безпеку Києва і не тільки Києва. Наскільки багато шкоди окупація завдала станції і вашому інституту зокрема?
– Наш інститут, принаймні більша частина його приміщень та унікального обладнання знаходиться в Чорнобилі. Свого часу це було зроблено для того, щоб не возити радіоактивні проби та зразки паливовмісних матеріалів для дослідження в Київ та інші міста. Тож усі лабораторії були побудовані саме в Чорнобилі для більш ефективної роботи. Ми досліджуємо і сам об’єкт «Укриття» і паливовмісні матеріали в цьому об’єкті і займаємося проблемами зняття з експлуатації енергоблоків Чорнобильської електростанції, а також проблемами поводження з відпрацьованим ядерним паливом тощо. Усі наші працівники, які працюють в Чорнобилі, на момент повномасштабного вторгнення знаходились на роботі саме в Чорнобилі. Зранку, отримавши повідомлення, що почалась війна, ми за годину змогли вивезти весь свій персонал з Чорнобиля. Але персонал Чорнобильської АЕС не змогли евакуювати з декількох причин — це і технологічний регламент, і обладнання, і відповідні інструкції. І всі працівники станції, які були на зміні, залишись там, в окупації. Вони залишались там майже місяць у надважких умовах без можливості заміни персоналу. Перша зміна персоналу відбувалась шляхом переправи працівників станції через Дніпро і Прип’ять за участі добровольців, за допомогою звичайного рибацького човна. Шкоди завдали росіяни дуже великої. Чорнобиль був весь пограбований, розбито обладнання і аналітичне, і лабораторне, і вимірювальні прилади, нові комп’ютери. Все вкрадено, вивезено, те що їм не знадобилось — просто розбили. У нас було чимало автомобільного транспорту, у тому числі спеціального, який використовувався для доставки персоналу на дослідницькі майданчики та об’єкти зони відчуження, все було викрадено, не залишилось нічого. Ми дуже хвилювались коли на Чорнобильській станції були перебої з електропостачанням і доводилось підключати дизель-генератори. Не вистачало дизельного пального. Адже тоді могла статися аварія, подібна до Фукусімської, але не на самих енергоблоках ЧАЕС, а на Сховищі відпрацьованого ядерного палива, де за відсутності електропостачання був порушений контроль, не працювало відповідне обладнання, не здійснювався радіаційний моніторинг. Це було дуже небезпечно. Я давав консультації відповідним структурам і енергопостачальним компаніям, що потрібно робити, щоб цього не трапилось. Слава богу, що «вони» пробули там недовго. Мародерство було скрізь. З Чорнобильської станції теж повивозили багато обладнання, комп’ютерів і таке інше. Одне слово — війна.
– На скільки зараз небезпечне становище на Запорізькій АЕС? Адже вже рік триває окупація. На скільки небезпечною є експлуатація в таких умовах і як довго після деокупації буде тривати відновлення Запорізької АЕС?
– Запорізька станція — це наш біль. Ми за цим спостерігаємо. Якщо в перші місяці окупації станція працювала і видавала електроенергію в систему, то зараз усі енергоблоки зупинені. Енергопостачання на Запорізьку АЕС надає Україна для того, щоб забезпечити роботу контрольного обладнання, щоб працювала система безпеки. Інша проблема — це люди. Багато фахівців Запорізької станції виїхали до інших міст, хто куди зміг. Спеціалістів на станції залишилось дуже мало, більше того, ми навіть не можемо з ними спілкуватися, оскільки і телефонний і комп’ютерний зв’язок зі станцією відсутній. Крім того, росіяни пропонують персоналу станції переходити працювати в Росатом, і деякі працівники погодились і навіть написали про це заяви. З боку НАЕК «Енергоатом» є такі думки причислити таких працівників до сепаратистів, але я думаю, що цього не варто робити, оскільки найголовніше зараз, щоб там не трапилось ніякої аварійної ситуації. Адже під дулом автомата кожна людина може написати будь-яку заяву. Потім, після війни будемо розбиратися хто там правий чи неправий, і тільки суд визначить хто є винним. Але зараз нам потрібно зберегти людей на Запорізькій АЕС, щоб потім після війни, коли Запорізька станція стане знов нашою, ми змогли б там усе відновити. Скільки часу на це знадобиться, я не знаю. Все буде залежати від того, що вони встигнуть там наробити. За моїми оцінками — мінімум півроку.
– Що зараз у роботі в вашому інституті в напрямку безпеки атомних електростанцій як на такі надзвичайні ситуації, так і поточні?
– У нас рутинна робота, яку ми виконуємо постійно на замовлення атомних станцій, НАЕК «Енергоатом», Чорнобильської АЕС, дослідження на об’єкті «Укриття». Зараз у нас дуже незначне фінансування. Зважаючи на те, що наші лабораторії були значною мірою пошкоджені й розграбовані, ми попросили допомоги у наших закордонних колег і партнерів. Звісно ж вони відгукнулись і надали нам допомогу у вигляді необхідного нам лабораторного і комп’ютерного обладнання. Ми відновили наші лабораторії і вони вже працюють, щоправда не в повному обсязі. Інспекція ядерного регулювання України поновила нам ліцензії на проведення цих робіт, тому ми вже працюємо, виконуємо роботи з аналізу безпеки на майданчиках атомних станцій, деякі роботи по ЦСВЯП у зоні відчуження. А саме головне я хочу сказати, що Україна зараз має такий, хоч він і поганий, але це досвід — досвід роботи атомної енергетики у військовий час. Це дуже важлива річ, і його, цей досвід, потрібно проаналізувати і розробити якісь рекомендації, щоб інші країни могли його використовувати в майбутньому, якщо таке знадобиться. Адже такого досвіду немає ніде у світі. Щось таке було в 1991 році під час десятиденної війни в Югославії (АЕС Кршко). Тоді фахівці дійшли висновку, що найбезпечніший стан енергоблока АЕС в ситуації, коли поблизу йдуть воєнні дії, — це зупинка станції, а саме холодний зупин, в який потрібно переводити всі енергоблоки. Ми плануємо провести «круглий стіл», де зібрати всіх фахівців, які мають відношення до роботи атомних станцій у воєнний час, проаналізувати їх досвід, розробити пропозиції чи рекомендації.
Журналіст: Андрій Куликов
Посилання на першоджерело:
This post is also available in: English
